Золочівська міська рада

Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні “стежки”, законсервовані у торфовищі.

Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом – 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.

У XV-XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, і незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурське право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII – початок XVIII століття – за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинського обряду і монастир отців Василіан.

Час вніс свої корективи в історичне обличчя Золочева. Від давнини ще залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., але в інтер’єрі з’явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури і живопису, а також оригінальним розп’яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, а у 2002-2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є також відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко, представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького. За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.

З 1772 року Золочів – у складі Австрійської імперії. Австрійський уряд закриває два монастирі латинського обряду. Один з них, піярський, віддають під церкву українській громаді. Саме тоді відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний і понині). Колишній парафіяльний костел стає українською церквою, а монастирський – парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу – церква і бароко-костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.

Василіанський монастир у Золочеві був закладений ще у 1569 році. Нинішній монастирський комплекс – один з найцікавіших серед монастирів XIX- кінця XX ст. Уваги заслуговує копія чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері (XVIII ст.), передана у монастир вже після реставрації.

За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані “спацери” – прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є й у Відні та Львові.

Зручне розташування Золочева – на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, і досі вражають своєю красою і неповторністю. Та й місто і понині зберігає той неповторний образ кінця XIX – початку XX ст., особливо його стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX ст. поки що не дуже осучаснена.

Має Золочів і свій некрополь – старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII – початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття. Поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань січових стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців – учасників бойових дій 1918-1920 років, поховання радянських воїнів і 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА і пам’ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в’язниці. Тут у лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангела, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХст., так званий “народний примітив” – роботи місцеви майстрів. Тут за іменами і датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX-XX століття.

Золочівський Замок

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам’яні вали, бастіони  добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації – каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання – печі та каміни . Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами . Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м кв.) розташовані льохи-підземелля.

Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац  – єдиний в Україні й один з трьох у Європі, зразків «східної» архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв, а ще тут закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.

З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV ст. У затишку замкового парку привертає увагу сучасна капличка-пам’ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в’язниці у червні 1941 р. (Золочівський замок з 1872 по 1954 роки був в’язницею). Авторами каплички-пам’ятника є відомі львівські митці: скульптор  – Теодозія Бриж, художник-  Євген Безніско, архітектор  – Василь Каменщик.

У ХVст. Золочів і його околиці були королівськими землями, які утримувалися представниками різних місцевих родів. Першими спадковими їх власниками у XV ст. стали Сенінські (після сплати застави). Певні фортифікаційні споруди, опорний пункт на випадок нападу ворогів були в Золочеві ще за їх часів. Існуючий на той час дерев’яний замок зміцнив Андрій Горка. До рангу резиденції Золочів з часом підняв Якуб Собєський. Він звів новий мурований замок у південно-східній частині міста.

Замок Якуба Собєського побудований за проектом невідомого архітектора у 1634-1636 рр. У плані він нагадував великий прямокутник, оточений високими валами з бастіонами по кутах. На наріжниках бастіонів встановлено шестибічні вартові вежі з каменю. Бастіон оточував глибокий рів. Головна в’їзна брама була в будинку, розташованому в північній частині. З зовнішньої сторони її оздоблював портал, покритий могутньою виступаючою рустикою.

Житловий палац, побудований у західній частині, покривав високий дах, а наріжники – рус-тиковані пілястри. Портал головних вхідних дверей по боках оточували гладкі пілястри з коринфськими капітелями.

Великі подовгасті вікна внизу мали важкий рустикований орнамент, закривалися віконцями. Оправою вікон другого поверху були масивні складні рами, між поверхами – горизонтальний тинькований карниз.

Замок мав вишколений гарнізон, досвідченого коменданта, багатий арсенал зброї. У 1672 р. після шести днів облоги був здобутий турецьким військом. Проте, його обороноздатність допомагала захиститися не від одного татарського нападу.

У 1686 р. відбулася грунтовна реставрація замку. Згодом він змінив кількох власників, але, позбавлений відповідного догляду, почав занепадати. Це, зокрема, стосувалося палацу-резиденції, який тепер називається Великим.
З фрагменту найстарішого з відомих описів довідуємося, що в 1768 р. замок потребував значного відновлення. Докладне упорядкування внутрішніх приміщень і їх доля з часів Собєського і пізніших – невідома. Можна лише здогадуватися, що за Яна III замок був достатньо облаштований і оздоблений творами мистецтва. Про це довідуємося зі збережених описів. Крім того, Золочів почав згадуватись у численних життєписах короля.